Абросимова Світлана Вікторівна
Світлана Абросимова: незламна дослідниця історії та культури Придніпров’я

С.В. Абросимова народилася 20 червня 1953 р. у м. Кайшядоріс (Литва) в сім’ї військового. В Дніпропетровську вона з батьками стала мешкати лише з 12-річного віку. Тут вона закінчила школу та історичний факультет Дніпропетровського державного (нині – національного) університету. 

На початку 1977 р. вона почала працювати науковим співробітником Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького, а вже невдовзі зайняла посаду старшого наукового співробітника відділу фондів. Книжково-архівний фонд, який нараховує понад 100 тисяч одиниць зберігання і є справжнім «Клондайком» відомостей з історії та культури нашого краю, десятиліттями чекав свого «розвідника», господаря, упорядника. Отже, розумну, дисципліновану і старанну співробітницю в музеї швидко помітили й оцінили. І вона створила досконалий довідковий апарат, систему належного зберігання та оперативного пошуку необхідного документу чи унікальної книги. Це – справа дуже копітка та тривала. У 1985 р. вона підготувала і видала перший каталог – «Большевистские листовки в Днепропетровском историческом музее». Потім у співавторстві вона упорядкувала і видала ще п’ять тематичних каталогів. Для науки і краєзнавства цим самим була зроблена значна послуга.

Аналітичний розум, хороша пам’ять, прагнення до пізнання нового, пошуковий азарт неухильно виводили Світлану Вікторівну на шлях професійної наукової діяльності.

У 1980 р. С.В. Абросимова вступила до заочної аспірантури по кафедрі джерелознавства та історіографії держуніверситету. Її науковим керівником став авторитетний не лише в своїй країні, а й у зарубіжжі лідер джерелознавчої наукової школи Микола Павлович Ковальський. Тема дисертації була обрана досить вдало («Литовська метрика як джерело з історії міст України першої половини ХVІ ст.»), оскільки вона входила до кола наукових інтересів керівника, стосувалася «малої батьківщини» аспірантки, була науково актуальною (тоді вчені кількох республік СРСР почали досліджувати цей багатющий на інформацію архів канцелярії Великого князівства Литовського). За цією темою загалом вона опублікувала 14 праць. У 1988 р. Світлана Вікторівна захистила кандидатську дисертацію.

Головним полем її дослідницької діяльності вже у 80-ті роки став книжково-архівний фонд, який вона впорядковувала. Зауважимо, що в ньому зберігаються не тільки джерела з історії та культури нашого краю, але й інших територій України. Статті та нотатки дослідниці публікувалися в різних виданнях, у доповідях на конференціях вона оприлюднювала багатства ДІМ, привертаючи увагу до них інших учених. У такий спосіб вона популяризувала і музей, де працювала, як науково-культурну установу і утримувача унікальних історичних джерел. Паралельно вона розробляла методику роботи з історичними джерелами, їхню підготовку до публікації та складання науково-довідкового апарату.

Символічним фактом життя та творчості С.В. Абросимової було те, що її перша опублікована праця (1980 р.) була присвячена листуванню академіка Д.І. Яворницького та М.С. Самокиша, а серед її нагород – Республіканська премія імені Д.І Яворницького.

Не применшуючи значення розробки дослідницею різних інших сюжетів і проблем, сьогодні можна сказати, що з кінця 80-х – початку 90-х років постать Д.І. Яворницького як об’єкт дослідження стала провідною у її науковій діяльності. Саме в цей період набуває широкого розмаху краєзнавчий рух в області, як і в цілому в Україні. Тоді Світлана Вікторівна публікувала свої розвідки в наукових виданнях, у часописах і газетах – іноді у співавторстві зі столичними і дніпропетровськими істориками. Всі публікації здійснені на основі матеріалів музейного фонду. Переважно вони стосуються життя та творчості українських учених, культурних і громадських діячів (М.Л. Кропивницький, Олена Пчілка, Я.П. Новицький, Д.М. Ревуцький, Д.І. Яворницький та інші). Низка опублікованих праць стосується історії суспільно-політичного життя Катеринослава початку ХХ ст., діяльності «Просвіти», історії культурних і наукових установ.

Завдяки  працям С.В. Абросимової історія Придніпров’я в уявленнях читачів уже мала інший вигляд – не глибокої провінції, в якій життя почало вирувати лише з кінця ХІХ – початку  ХХ ст. у зв’язку з формуванням тут пролетаріату та розширенням революційного руху, керованого РСДРП, а краєм, де в цей же час у складних умовах розгортався український культурно-національний рух, виникла фактично перша в підросійській Україні «Просвіта», діяльність якої суттєво впливала на суспільне та культурне життя краю.. 

Проте головною історичною постаттю, життя та діяльність якої досліджувала С.В. Абросимова, став академік Д.І. Яворницький, багатогранний за науковими інтересами вчений і культурний діяч, людина, що мала особисте й епістолярне спілкування з сотнями діячів науки та культури Російської імперії, представниками влади і просто громадянами України. Д.І. Яворницькому присвячена майже третина її публікацій (великих і малих, наукових і популярних, у вигляді книг, статей, нотаток, оприлюднених документів). Усі вони базуються повністю чи частково на матеріалах музейного фонду. Через постать Д.І. Яворницького дослідниця «зв’язувала» історію нашого краю з віддаленими краями, людьми, сторонами суспільного життя в країні (наприклад, Д.І. Яворницький і церква; Д.І. Яворницький і українська еміграція 20–30-х рр. ХХ ст.; Д.І. Яворницький і українська громада Петербургу; Д.І. Яворницький і національна культурна спадщина тощо).

Величезний комплекс документів Відділу рукописів ДІМ (нині – ДНІМ) ім. Д.І. Яворницького складали листи до вченого різних відомих і маловідомих осіб. Першим етапом дослідження епістолярної спадщини Д.І. Яворницького, яка відображає не лише власне його життя та діяльність, а й суспільно-політичне, наукове і культурне життя України останньої чверті ХІХ – 30-х рр. ХХ ст., стало видання у 1992 р. каталогу музейної колекції «Епістолярна спадщина Д.І. Яворницького», підготовленого Світланою Вікторівною у співпраці з колегами (А.І. Перковою, О.В. Піцик, А.С. Журбою). Каталог вміщує відомості про листи 1 545-ти персональних кореспондентів Дмитра Івановича та 172-х установ різних держав.

Усупереч матеріальним труднощам в Україні 90-х років минулого століття наукові співробітники музею, «без надії сподіваючись» на можливість видання результатів своєї праці, стали працювати над 1-м томом «Епістолярної спадщини академіка Д.І. Яворницького». Пошлемося на одного з учасників цього творчого колективу – Наталію Євгенівну Василенко, яка у статті про археографічні дослідження С.В. Абросимової пише: «Світлана Вікторівна організувала і координувала роботу кожного зі співавторів – наукових співробітників музею (за фаховим принципом – історик, філолог). Разом із тим самостійно опрацювала найскладніші комплекси листів як справжній почеркознавець, працюючи з випередженням, ніби поспішаючи. І так до останніх днів свого життя. Заздалегідь зроблені нею напрацювання – скопійовані комплекси листів і коментарі до них – вже частково увійшли до шостого випуску і увійдуть ще до наступних видань, як автора проекту й одного з упорядників». Цей об’ємний (888 стор.) том вийшов у 1997 р. За ним вийшли інші томи. За її життя останнім був 5-й том цього видання (2010 р.). Зазначимо, що над цим виданням на робочому місці Світлана Вікторівна працювала менш за все, бо поточні справи забирали майже весь день. Всю роботу над епістолярною спадщиною Д.І. Яворницького прийняв на себе її домашній комп’ютер, на якому вона щоденно, до глибокої ночі самовіддано і безкорисливо працювала задля науки.

На початку нашого століття відомий колекціонер професор Анатолій Кузьмович Фоменко передав у дар музею рукопис книги Д.І. Яворницького «Запорожье в остат ках старины и преданиях народа», яку автор готував до другого видання з численними виправленнями і доповненнями. С.В. Абросимова та старший науковий співробітник філіалу ДІМ (музею «Літературне Придніпров’я») Н.Є. Василенко, доклавши значних зусиль до прочитання нерозбірливого почерку Д.І. Яворницького і атрибутування тексту, у 2005 р. змогли видати цю працю вченого.

Про науковий авторитет С.В. Абросимової свідчить і той факт, що вона була включена до складу головної реакційної колегії 20-томного видання творів Д.І. Яворницького, розпочатого за проектом Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України та його Запорізького відділення. У 1997 р. у співавторстві з запорізьким професором Анатолієм Васильовичем Бойком вона видала цікаву книгу «Пишу тебе, мой ангельский друг…» (Из эпистолярного наследия начала ХІХ века)». У тому ж році вийшла її брошура «Дмитро Яворницький», розрахована на широкого читача. У серії «Джерела з історії Південної України» в 2003 р. вийшло впорядковане С.В. Абросимовою у співавторстві об’ємне видання «Епістолярна спадщина родини Нечаєвих (кінець ХVІІІ – перша половина ХХ століття)».

У 1999–2002 р. в Одесі у співавторстві вона впорядкувала та видала «Письма потомков Ивана Максимовича Синельникова – первого губернатора Екатеринослава». Взагалі дворянські родини Придніпров’я були однією з улюблених дослідницьких тем Світлани Вікторівни. Вона вивчала життя та діяльність родин Алексєєвих, Савицьких, Комстадусів, Сахно-Устимовичів та інших, «залюднюючи» історію нашого краю.

Допомогою С.В. Абросимової користувалися всі сучасні дослідники історії Південної України. Вона листувалася з нащадками наших земляків, яких доля закинула до різних країн. Її запрошували виступити опонентом на захистах кандидатських дисертацій.

Вона не любила публічності, а була авторитетом для науковців і краєзнавців. Росіянка, народжена в Литві, у зросійщеному місті, вона чудово опанувала українську мову. Переборюючи тяжку недугу все життя, вона реалізувала свій творчий потенціал, своєю працею, науковими і популярними публікаціями повертаючи історії та культурі нашого краю багато гідних імен, насамперед, розкривши духовне багатство спадщини Д.І. Яворницького, Світлана Вікторівна, безумовно, тим самим створила й собі «Нерукотворний пам’ятник». Залишена нею творча спадщина стала частиною сучасної історії та культури України, і, в першу чергу, – історії та культури Придніпров’я.

Земний шлях життя Світлани Вікторівни завершився 6 березня 2011 р. Похована на Сурсько-Литовському цвинтарі недалеко від центральних воріт.

Світлана Вікторівна Абросимова. Фото надане Дніпропетровським національним історичним музеєм ім. Д.І. Яворницького